Про що взагалі думають ці горіхи?
Що змушує їхні голови лускати
І пускаючись гілляччя летіти дололу?
Вони скидають свою кожуру
Оголюють свою зморшкувату шкаралупу
Коли їх розбити можна побачити уже не пульсуючі мізки
Вкриті плівкою звилини рослинних істот
Чотирикамерне серце яких уже не перекачує сік
Дві пари легень ампутованих осінню
Замотаних у целофан гіркоти
Мені стає лячно при думці що хтось може це їсти
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
І нам стає лячно при думці,
Що хто-то твій ляпус жує.
Мабудь не у Божій "кожурці"
Серденько бідненьке твоє?! Комментарий автора: Нам - це кому? Тобі ясновельможному екстразнавцю поетичних вірувань?
Где будешь вечность проводить? - Valentina Prokofjeva 11 Он есть камень, пренебреженный вами зиждущими, но сделавшийся главою угла, и нет ни в ком ином спасения,
12 ибо нет другого имени под небом, данного человекам, которым надлежало бы нам спастись.
(Деян.4:11,12)
